Молодята, яких 10 вересня розписав сам Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, а свідком на їхньому весіллі був міський голова Києва Віталій Кличко, – це вчителька історії Марія Гуреш з Києва і військовий, уродженець міста Городище на Черкащині Євгеній Воротило.
Першою про визначну подію розповіла мати нареченої – українська письменниця, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року Тамара Горіха Зерня.
“Нащадки двох давніх козацьких родів – сумського роду Негрійків і черкаського роду Воротил – створили нову сім’ю і відтепер будуватимуть власний дім. Неможливо передати словами наше зворушення, хвилювання і гордість за дітей. Марійка стала дружиною офіцера, свідомо і добровільно прийнявши на себе усі тривоги і складнощі, пов’язані з цим статусом. Женя пообіцяв усе життя берегти, охороняти і воювати за спокій своєї дружини”, – написала вона у фейсбуці.
А ось її донька зізналася, що насправді, як тільки війна почалась, вони з нареченим скасували всі попередні плани щодо весілля. Планувалось величезне свято, майже на 70 людей. Але все ж хотілось чогось особливого. І вони вирішили провести розпис для найближчих, наповнивши подію певними сенсами.
Наприклад, букет нареченої був з бавовною.
“Звичайно, було не так то і просто знайти таку красу, але подруга допомогла знайти майстриню, яка купила квіти і створила дещо чудовезне”, – розповідає Марія.
Окрім того, наречені були вдягнуті у вишиванки, які дуже гармоніювали. Адже в нього вишивка була блакитна, а в неї — золота.
Теперішня дружина військового зізналася, що в перший день війни був момент, коли думала, що втратила коханого назавжди.
“Були новини про пряме влучення, але через кілька хвилин мені передзвонили і завірили, що всі хлопці живі. Розвідка врятувала їх. Але ці кілька хвилин… Іншими словами, я відчула краплю такого болю, який ні з чим порівняти не можу. І потім десь з місяць я ходила… пуста? Волонтерка, викладання, бої рідних з ворогом – я працювала машинально, а всередині була дика пустка. І в один момент я прокинулась з однією простою думкою в голові: «ший»”, – згадує Марія.
Серед ночі вона вмикала світло і брала до рук голку. В процесі дві голки зламалось.
“Вони були так протерті посередині моїми пальцями, що просто стерлись. Через деякий час пальці на руках були наче в лусочках, як у змії. Нитка стирала верхній шар шкіри. Вишивала в ліжку, на природі, в кафе і ресторанах. Вишивала стоячи на кордоні. Вишивала в саду. І перед очима весь час був цей візерунок. І наче це не просто нитки, а прям життя коханого”, – продовжує.
Весільну сорочку коханого вона називає найважливішою вишивкою її життя.
“Коли я взяла до рук готовий виріб, то зрозуміла, що все вдалось. Ця вишивка жива і чула всі мої молитви. Наче поколює на подушечках пальців. Увібрала все в себе… І як підтвердження моїх слів – ця вишивка на нього лягла, як друга шкіра. Ідеально”, – каже Марія.
